Чулась у ньому приборкана воля, що котилася перекотиполем по колючих стернищах, забираючись у ковилеве роздолля та воронцеве квітіння.
Їй-бо, тікать , — торбу на плече, та й драпонуть, не оглядаючись, чи на схід, чи на південь, аж до самого Моря-окіяна, де синє роздолля, де піски білі !
Дивилися суворими очима, в яких світилося щось нестримне, розгонисте, може, сприйняте від давніх поколінь половецького хижого роздолля.
Далі первісну синяву джунглів і роздолля тайги заступають інші відтінки — жовтіють ниви, чорніє рілля, смарагдові вруна зустрічають спечне літо.
Ніби козак Голота, посвоячившись з сатаною, шукає роздолля, рветься на волю з похилої корчми …
Слова обіймаються з хвилею, з просторами підгірського роздолля.
Для мисливців настало роздолля: в ополонках чимраз, частіше зустрічалися нерпи та моржі, по кризі й берегу острова ходили ведмеді, на скелях гніздилися тисячі птахів.
Не знали ті вільні коні, що є крім роздолля місто, зросли на степів розгоні, між вулиць їм рівних тісно.
Заграви, що обіймали роздолля Полтавщини, викликали болючі запитання.
Скільки сходжено стежок: призвичаювалася до роздолля, розмірковувала про себе й поки що у своїх блуканнях уникала людей.