Він ішов у трусах, без сорочки, без шкарпеток, роззутий.
А гость роззутий, Умитий з кущі виходжав В одному білому хітоні, Мов намальований, сіяв, І став велично на порозі, І, уклонившися, вітав Марію тихо. їй, небозі, Аж дивно, чудно.
Ворон без зброї, в скривавленому одязі, роззутий, лежав навзнак із розкритими, задивленими в небо очима.
Глянь, подивися, голий, роззутий, стою перед тобою , — ні в онучі не завалялося, ні під сорочкою не заховав !