Якщо простежити історичний розвиток термінології, то занепад старої етноніміки, зокрема терміну «русин», започаткував Андрусівський договір.
Там де непорозумінню нема місця, може бути уживана для короткости проста назва Русь, Русин.
Що ж до практики вживання етноніма «русин» в епоху Київської держави, серед дослідників розбіжностей немає.
У Смотрицького «русин» — це не хто інший як українець.
У ранніх творах видатних закарпатських письменників В. Гренджі-Донського і Ю. Бартоша-Кум" ятського бачимо лише назву «русин», яку вони справедливо вважали архаїчною формою, що передувала назві «українець».
От цікаво: між словаками та русинами є багато спільного, так багато, що інколи навіть розпізнати тяжко, чи то ще говорить русин або уже словак чи пословачений русин.
Протиставлення термінів «русин» — «русскій» викликало і викликає в московських істориків та публіцистів роздратування, вони намагаються перекрутити ці терміни.
На Закарпатті здавна існувала москвофільська течія (підтримувана в різний час Росією, Угорщиною, а потім Чехословаччиною), яка за логікою етнонімічної війни не любила термін «русин».
На думку російського славіста І. Голенищева-Кутузова, Р. був українцем (звідси — «Русин» у формі прізвища).
Русин не витримав того погляду й почав шукати причини до відчепу.