— сказала жінка, що тільки-но підійшла з пляшечкою ліків у руці.
Жінка відкраяла мені маленький шматочок м’яса, вломила трохи хліба й поклала переді мною.
Жінка полежала долі, й коли світ перестав крутитися перед очима, поволі звелась і дуже обережно подибала до дверей.
Токіко — проста жінка, м’яко ї вдачі, з кмітливою головою, типова конторниця, що не зуміла вчасно вийти заміж.
Порядок і чистота в помешканні свідчили про те, що ця жінка була глибоко віддана маркізові; вона вела господарство в домі й з материнською любов’ю піклувалася про дітей.
Ота прикра історія в Сорочому поклала йому до голови дві істини: жінка, коли й хоче, то не так просто; а друга: не такі вони, жінки, малосильні та безпечні.
Назустріч їм вибігає найпрекрасніша у світі жінка і радісно скрикує, а її великі, величезні очі, у яких, здається, готовий вміститися весь світ, світяться вистражданим щастям.
Дивна жінка годинами простоювала на колінах, молячись за упокій душі старого сеньйора.
В дверях з’явилася жінка середніх літ, симпатична, одягнута зі смаком, навіть ви шукано.
Чуючи гамір і крики в шинку, дивлячись на мжичку, що безперервно порощила по вікнах кімнати, ця обмежена жінка лише тепер збагнула, на яке вигнання прирекли її сина.