— Горді наші свати, нема що казати , — сказала Балашиха.
Поклонилися свати , — тихо та гордо геть вийшли з хати …
А вулицями вже свати пішли, хмільні та веселі, рушниками поперев’язувані.
Візьму гріх на душу — ні з чим самарські свати поїдуть од нас !
Другого дня свати, Дружки і всі підемо до владики, Бо він же пан і «пастир наш святий», Від Бога «батько» (Господи, прости) , — Підемо дякувати твар розгнуздану і дику, І… ми подякуєм !
Доволі того сказать, що як роз' їхалися свати, то в хаті назмітали волосся на землі цілу куделю.
Князь Володимир обіцяв подумати, але не набивався в свати Болеславу, бо не міг забути й простити, що той недавно пробував силою взяти червенські городи.
— Спинився, мовби аж подобрів, лице лагіднішим стало : — Уже прибули в нашу слободу пани-свати од полковника Самарського.
У першу ж таки неділю по сьому до нас свати в хату од Шеляха.