Меласі здалось, що та собака никає коло дверей й обнюхує.
Він набиває тютюном люльки для козаків і заливається милим дитячим сміхом, ловлячи вухом дошкульні слова, якими запорозькі лицарі частували турецького султана: «козолуп, різницька собака, нашого бога дурень».
На його думку, Селіна, коли поруч не було батька, мала не набагато більше ознак особистості, ніж її собака.
Та в ЦЮ мить йому сяйнула щаслива думка: собака міг віднести до хатини записку !
Вона, очевидно, дещо почула про смерть каторжника і їй, мабуть, стало відомо, що того вечора, коли сер Генрі мав прийти до них на обід, собака вже сидів у сарайчику біля будинку.
По зеленкуватих шибках бив і шелестів дощ, наче хто знадвору посував по їх віником; гудів вітер та десь далеко глухо гавкала собака, одноманітно, рівно, без злості й захоплення вигукуючи: гав ! гав ! гав !. .
— Це не «Мортель» , — заперечив собака і ліниво згорнувся калачиком у кріслі.
Собака біснувався, як і перед тим; бактеріологічний аналіз слини й крові не показував змін.
Петро знову поморщився, неначе й собака той щось знав.
— Опісля додав : — Не писав, бо був завсігди дуже занятий, мав стільки грубих клопотів, і жив до того, мов собака.