І я пустив його в душу, розтопивсь у ньому — адже той блакитний клаптик доніс мені запах трави, нагад про чудове мандроване життя, прохолодні роси й ранки, загорнені в пишні шати світань.
І розпросторених світань сумна імла підводить крила обвислі.
І мовби посміхатись починало Над синістю світань і вечорів.