Справді-бо, цей преподобний на престолі архиєрейському, як свіча на свічнику поставлений, світлом для світу явився, чудами незліченними й способом предивного життя свого просвічуючи і дивуючи піднебесну.
— Я приходила до тебе, княгине, вночі, думала, що догоріла свіча …
Годой пильно вдививсь у київського князя й не зразу відповів; у світлиці було гамірно, задушно й півтемно, горіла тільки свіча біля них та смоляна скіпка над протилежним краєм столу.
Так свіча на свічнику стояла, світлом же світилася Божого Слова і просвітлювала багатьох помисли до пізнання єдиного Бога.
Я трошки писав про це у передмові до збірки «Свіча в свічаді» про Рільке, про тему Орфея в тво рчості.
Тієї ночі він не лягав спати — до самого ранку горіла свіча в палаті.
Бетеер горів як свіча, й сніг на узбіччі аж по чорнів од сажі.
Тільки біла свіча в іржавій консервній банці тріпотіла-тривожилася: задурно хату освітлюю, спить дівча.
Кілька разів уставав і засвічував од кресала товсту лойову свічу, та ледве засинав, і свіча гасла, на неї дмухав домовик, або лихий, аби ще якесь хатнє чи й нехатнє чортовиння.
СВІЧА — обрядове дійство, що входи ло до звичаю братчини (кануну), відзна чення храмового свята і було пов’язане з виготовленням і зберіганням великої громадської свічки як символу єдності громади і шанування її покровителя.