Там молодий жовнір забитий лежить, «личко студене, шати му кроваві», а там он помирає бідне сиротя, «там онде блудить сплакана дитина».
Нам було прийняти сиротя Михайлове, як приносила та просила прийняти.
Залишилась їй лиш голостінна Хата — безпритульне сиротя.
— Деж це ти … як ти? сиротя моє … — Понуро сів рядом.
Причепиться таке сиротя до дядькової клямки, ні то син, ні слуга, навчиться читати й писати, прислухається до мудрих розмов і незчується, коли й сам розуму набереться.