Йому були підпорядковані кілька сотників: Саражин, у загоні якого билися отамани Бандурка, Скорина й Петро Вітер (у районі Боярки); Головацький (у Маркові), Грицько Вовк і Максим Максимів (на Поліссі).
Лавова скорина ґрунту вкривала не лише цей, але і протилежний схил, хоча сюди не могли дістати постріли з його рушниці.
Перша хлібина розломилась, Тріснула друга, запліснявіла третя, В четвертої побіліла скорина, П’ята була черства, шоста була свіжа, Сьома — в цей час він торкнув його, і той пробудився.
Друкував книги колись у Празі, а потім і тут доктор Франціск Скорина, та давно він уже помер, і ніхто не продовжує його справи.
З черги Скорина перенісся до Вильна, де в домі «найстаршого бурмістра» Якова Бабича, заложив друкарню, що з неї вийшла ціла низка богослужебних та повчаючих книжок.
Хвально, сказав-бо Франціск Скорина: «Не токмо для себе живемо на світі, а ще більше для служби божої і загального добра».
У передмові до виданої частини Скорина запевняв, що «посполитий чоловік найде в ній не тільки все потрібне до спасення душі але й усі визволені науки».
Скорина задумав був перекласти на народню мову й видати цілу Біблію, але виконати пляну йому не довелося.