Після такого мовчазного монологу мене вже опанувала справжня скруха.
Не дивіться більш на сльози, що їх точить з мене скруха".
Ваша скруха нехай стане любов’ю до надлюдини — так ви ще виправдаєте своє життя !
Ця скруха й смерть сердечна залежить від безпут них думок, які нічого, крім стихій, не бачать; вона від входу чарівна: «Солодкий для людини хліб брехні».
Може, хоч тепер скруха й жаль за минулим краяли його серце, може, хоч тепер, раз у житті, зрозумів він, що жив не по правді, шкодував за содіяним і картав себе за бездоб пролиту кров?
Понімаєш, вона, скруха, каже; «Аж би ти мене рубав на дрібні кавалки, я і так їсти тобі не дам, бо нині великодня п’ятниця !»
Якщо й налетить випадкова скруха, то тут же й минає, мов перелітна хмарина.