У цих степах скільки не кричи, ні до кого не докричишся.
Скільки страху, нервів, дурниць та марниць, слів, наказів …
Статілій Аппій був із тих нових вершників, які неохоче сідали на коня, не знали, з якого кінця братися за меч, зате добре тямили, скільки медімів збіжжя дасть поле і де його краще продати.
Не знаю, скільки тривала та мить, але й досі, хоч відтоді минув не один десяток років, виразно бачу перед собою, наче в ту ніч, його заціпенілу, скоцюрблену постать.
Вона згадує про тебе щогодини, і мені прикро думати, скільки ще тижнів їй, певно, доведеться обходитися без тебе.
Ну, насправді, вони були не стільки стурбовані, скільки заінтриговані, що, в принципі, цілком відповідало нашим короткотерміновим цілям.
Скільки ще в тебе тієї панської пихи, як подивлюсь я на тебе: без сніданку або без кофію не можна гостя відпустити; і хоч би тому гостеві діла було, як кажуть, по зав’язку, а він сиди та жди того кофію.
Скільки не напружував думку, не знаходив способу встановити зв’язок із полковником.
«Скільки неділь ми провели за розгадуванням криптограм і кросвордів у газетах !»
Та і невідомо, скільки серед нас таких запроданців, як Герда і Томаш … Як не крути — ми і справді були в облозі.