На долоню крапає свіча, засихає слізка тонковіка.
Я на бочкє сіжу, а пад бочкай слізка, утєкайтє, палякі, бальшевікі блізка.
А ота примара, на Оленьку схожа, віями поведе, та й знов дивиться, а очі у неї ще більші стали, а брови чорні дугою, а між бровами камінчик, наче слізка місячна.
Се мене й господь не помилує, коли впаде хоч слізка з моїх очей за себе самую.