Блаженні ті, що можуть кров свою Смирити для довічного дівоцтва, Але стократ щасливіша троянда, Котра нам пахощі свої віддасть, Ніж та, котра на пагоні невиннім Росте, живе і в самотині в’яне.
Пора тобі, Іване Степановичу, смирити плоть, ой, пора !