І тільки усмішка ще жила на її вустах, але й та скоро розчинилася, і дівчинка впала на траву, бо вже вся сила з неї витекла, бо вже не могла вона ані смутитися, ані плакати.
Після того задумалася дівчинка: ні, справжня мама по-винна бути не така, справжній мамі чого б ото вічно смутитися, справжній мамі чому б не сміятися до своєї дитини?
— Це тільки вдень , — сказав Місячний хлопчик , — Вночі всім дозволено смутитися.
— Та як же мені, сину, не смутитися , — не второпала мати моєї вченої мови , — коли тебе в городі он уже як образували !. .
Тікірі біг, не знаючи, чи йому смутитися, чи радіти, пишатися чи соромитися.
— Але коли я задоволений, то не можу по-справжньому смутитися !