Витягає снопок із стріхи, насипає в нього з люльки ватерки і тікає, тікає …
Соромливо, мов під вагою вінка, схилила вона на груди свою вродливу смугляву голову, вкриту золотистим вінком і чорною розплетеною косою; в руках у неї був серп і невеликий снопок жита, перевязаний зеленою берізкою , — справжня Церера !
Із тріском впала ще одна підпора, і у небо злетів снопок золотих іскор.