Жінка спрокволу підступала до Ломбарда, тримаючи пістолет напоготові.
— Ах, Санато-орій , — сказав я спрокволу й поглянув на хлопця , — ну, ясно !
Він їв кутю й спрокволу До батька говорив: «Пане Павличко, тра !
Ми довго бавилися, перескакуючи хвилерізи, й потім спрокволу вернулись назад.
Спрокволу сягаючи рукою у кишеню, щоб витягнути документ, він вихопив пістоля й, мов блискавиця, застав себе серією пострілів, на мить — далі, вже він мигтів між вагонами й зникав у віддалі.
На обличчі не було вільготи, вона не плакала, як я й думав, а тепер вона спрокволу приймала вираз деякої насмішкуватости, хоч і приречености.