І запалений був вогонь свічок, аж не було видно тіла мученикового через полум’я, і почало тіло його, наче віск, танути від вогню — страждалець же все доблесно терпів, прикликаючи та ісповідуючи ім'я Ісуса Христа.
Тоді, з єпископом трохи побесідувавши і один одного поблагословивши, повернувся Христовий страждалець до темниці - перед ним йшло божественне світло, за ним же йшли святі ангели, як же дехто з достойних ясно знав.
Святий же страждалець, залізом битий, казав: «Дякую тобі, Христе, що сподобив мене задля ісповідання імени Твого святого це терпіти».
Доблесний же страждалець, такі муки мужньо терплячи, умові свої очі зводив до неба, кажучи: «Дякую тобі, Владико Боже, що сподобив мене кров’ю своєю омитися чисто від гріхів моїх, в які після святого хрещення з немочі людської я падав».
Нічого иншого не говорив страждалець, тільки: «Христе, Спасителю мій, поможи мені, смиренному рабові Твоєму, Господи Боже мій, не покидай мене».
Цар-бо пішов з військом на війну, а божественний страждалець, тяжким залізом обкладений і десяти воїнам жорстоким і немилосердним відданий, був ведений до Риму.
На нього глянувши, страждалець Ігор сказав: «Ох, брате, куди мене ведуть ?»
Це часто трапляється тоді, коли страждалець ходить, підіймається сходами або намагається бігти.
І так страждалець Христовий душу свою святу передав у руки Божі, місяця грудня в тринадцятий день.