Я міркував над його словами під стугоніння органних труб.
Із спостережливістю закоханої жінки вона помічала, як Сігурд нашорошує вуха, коли крізь стугоніння зимового вітру долітає гуркіт літака; фіксувала в своїй пам’яті кожну з прогулянок коханого в хащі, нібито на полювання.
Вони стугоніли все частіше й частіше, й, здавалося, це ритмічне стугоніння говорило: «Вернись, вернись, вернись …»
Знов почулося глухе стугоніння, воно ніби йшло з самих надр земних.
З прочиненого вікна на першому поверсі наріжного будинку долинало стугоніння друкарської машинки …
З його зціплених щелеп, із ніздрів виривалося стугоніння і струминки диму, але вогонь його тільки жеврів, бо теж дрімав.
Тепер простувала неквапно й позіхала — нестримно, до стугоніння у вухах.
І не почує більше задушного паху українського збіжжя, і тужного стугоніння дібров, і земля жорстка, в колючках і дерезі, постелиться під ноги.
Він сидів, заплющивши очі, прислухався до своїх думок, до стугоніння дощу і не знав, що вже давно на порозі його хижки, охопивши коліна руками, сидить кохана дівчина і дивиться на нього щасливим і сумним поглядом.