Вояки несли їм у рептухах обрік, запашне гірське сіно.
Бачте, ондечки під липою кладе сіно у стіжок чоловік, який зветься Павло Ключар … і, до речі, так збіглося: він сторож церковного ключа, ключар, отже.
Обтрусивши з себе сіно, нашвидкоруч поправила волосся і защіпнула сорочку.
Красти в колгоспі дрова, сіно, картоплю і все таке інше — то було його «господарським обов’язком».
— Ось уже цілий тиждень дме цей проклятий вітер, а старий випросив у сусідів гарбу і разом з Рахимом поїхав у байрак Караганди по сіно.
Ми швиденько одгребли сіно і кинулися знову в бій з вогнем.