Земля, і всьо, що лежит під ногами, астматичне повітрє, вода в річках, возерах, ставках, морях, кранах, флєшках і філіжанках, які є на наших теренах — є нашими до самої смерти.
Махнув рукою ватажок — і розбійники облягли навколо табір.
Це скорше якісь сусальні мужички з дореволюційних російських шкільних хрестоматій, що з примхи долі перенеслись у наш Букачачинський табір — місце цілком сучасне й реалістичне.
Вранці в табір примчав Іляшко Караїмович із сотнею вірних реєстровців.
Нарешті наказ: усім частинам повертатись в Долину рож та смерти.
Кажу старому, що це дуже важливе повідомлення і що треба його якнайшвидше доставити в табір.
Подібно ж (казав) і єретиків після смерти їхньої карі передавати годиться.
Атакувати табір кавалерійською лавою здавалося повним безглуздям, спішитися — безглуздям ще більшим, бо тоді кількасот вояків довелося б залишити за коноводів.
За теплою великокняжою полоткою вирував тисячоголосий табір, а в полотці здавалося тихо, моторошно тихо.
… це може бути тема смерти в укранійській культурі.