Тонко і в' їдливо дзижчали комарі, а байдужі хмари висіли над головою, неначе брили каміння.
Сонце зайшло, зник дід, став і справді схожий на хату, зникла й книжка, стала й справді тепер схожа на гусака; тонко-тонко забриніла ясно-голуба смужка між червоної та зеленої хмар.
Той, що грав, тонко відчував і теплий смуток західного сонця, і настрій надуміру подовжених світлотіней на стежках.
— Досить ! — тонко крикнув Тайлес, і голос перейшов у нього у фальцет. -
Аркадій Петрович прислухавсь мимоволі, як стукали там чиїсь каблуки, пересувались стільці, тонко дзвеніла склянка.
Він верещав високо й тонко, пробираючись крізь каміння муру, смикав за мотузки наметів.
Хто ще так тонко зрозумів Достоєвського, його Раскольникова?
Раптом клекіт води затих, повітря тонко заспівало в вухах.