Гнеться моя тополя аж до землі, тремтить на вітрах, щомить здригаючись від холоду та безнадії …
Котька походив трохи по вулицях, одійшов, ноги перестали тремтіти й понесли нарешті його до третьої від поля хати, під бляхою (біля воріт криниця й тополя).
Стара тополя, чорна та безлиста, ворон гойда на цвинтарі в снігах.
Только когда мечтаешь, когда весна, когда ягоды шелковицы еще не созрели, когда тополя срубили, а посадили совсем новые и чужие, и когда ждешь.
Вона швидко з’явилась в дверях, висока, тонка та рівна, як тополя.
Біла тополя народжує тисячі пушинок, в кожній пучці тисяча тисяч пушинок, і посилає їх ще більшою хмарою за вітром.
Данило Печеніг звівся, підійшов до неї, притулив до стовбура долоні й лице, довго так стояв, ніби заспокоюючи її, а коли повернувся (вітер наче стих, і тополя заспокоїлася), очі його були просвітленими.
Стояла тополя край чыстого поля; Стий, тополенько, стий, не розвывайся, Буйному витроньку не пиддавайся.