Свята ж Зоя відповіла: «Надія і уповання наше — Ісус Христос, Син Бога живого.
Але твоя превелика віра в Бога й гаряче уповання на Нього схилить Христа Царя на милість і зцілить тебе.
Вони ж, чувши, сповнилися радости й уповання і, взявши чудотворний Богородичний образ, з молитовним співом вознесли на мур монастирський.
Теофіл же відповів їй: «Справді збережу, о Владичице моя преблагословенна, ані не переступлю веління твого: тебе маю перед Богом покровом і заступництвом і на тебе все своє уповання і всю надію свою покладаю.
— На все воля господня … що без неї наші уповання?
Отеє ж і я, як мені припало першому з-проміж нас оповідати, хочу розказати про дивні діла його, щоб, почувши про них, укріпилося непохитно наше уповання на нього, щоб хвалилося ім'я його по всі часи.
І тому що лише на нього уповання маєш, як я бачу, і його пораді віриш, бажання твоє дасться тобі.
Не мене спаси, віру мою спаси і уповання моє …
Тоді скликнув до Бога голосно, кажучи: «Господи, Боже всесильний, що сидиш на престолі слави своєї, розпростер небо і заснував землю, зібрав усі води докупи, надіє наша й уповання рабам Твоїм !
То вже потім втовкмачували нам примусово у голови: Бога нема, а молитва — це безсилля людини перед складністю життя, її насування перед труднощами, уповання на вищі сили.