А ось уже четвертий день, як горілка в роті була … аж уха попухли …
— шепнув йому до уха Сень, між тим коли Прийдеволя розв’язав його руки.
Трилава застигає, а в морозній мовчанці (чути, як бринять комарі) розпеченим залізом всвердлюється в уха голос німця:
Мручко відсунув шапку від правого уха, витріщив очі і потягнув носом повітря.
Якіїсь злидні ще стояли, Жовали все в зубах папір, В руках каламарі держали, За уха настромляли пір.
В одному вже тільки цьому слові і для нашого уха і навіть для уха чужинців бринить ціла музика смутку і жалю …
«Лучше псу муха, як поза уха» , — казали, пускаючися на непевне діло.
«Мабуть, пішов кудись погуляти , — та щоб мої очі не бачили, уха не чули …
Це останнє дуже не подобалося Степанові Петровичеві: поки перейшов він додому, його рот, ніс, уха були повні того поганого сірого пилу.