Учитель, певно, догадався, що це за гість у нього в хаті, тому говорив аж надто стримано, уникаючи гострих визначень.
Міцні пахощі влежаних яблук і сухого зілля бриніли по всій хаті.
Їй подобалось, як Степан садовив її на коліна і лоскотав шию вусами, як ходив по хаті, як говорив та усміхався.
— Вона кинулась до скрині, вихопила звідти поли нялу, ще, видно, дівочу хустину, запнулась і завихрила по хаті, збираючи свій одяг.
З сіней двері до хати й до комори, в кутку дощаний піл, щоб спати влітку, коли в хаті жарко.
Шум у хаті, присне сміх дівочий, і над усім, як і там, надворі, мов коники в траві, насіння тріскотить і лушпиння на поміст білим цвітом сиплеться.
О Господи, невже вона, та Міля, не могла сказати їй, в якій хаті живе?
Дівка сіла на лавиці та й сидить, а в хаті знов такий нелад.