Не звір я — людську кров пролити, І не харциз, людей щоб бити, Для мене гидкий всякий бой.
Хочеш, щоб якийсь харциз схопив тебе у полон і продав Ланістерам?
На третій день, коли нічого нам харциз не скаже, посади його на палю; Лейба буде грать йому веселу, а він нехай конає, бестія, під танець.
Даремно велетень-харциз келепом махав і словами грозив , — ніхто його не слухав.
Взагалі сталося щось зовсім незрозуміле урядникові: годину тому пристав заскочив, наче харциз, у Рясне, перестрів на вулиці урядника, обклав, мов стусанами, найбрутальнішими словами й звелів залазити в бричку.
Для цього пацифіста, хто проливає людську кров, хоча б в обороні перед напасником, був звір, був «харциз», як «хижаком» був для цьогочасних Латинів усякий, який підіймав шаблю на тиранію чужинця.
Перше в нас — що байрак, то козак, а тепер — що хмиз, то харциз.
— Біда лиш, до мене якийсь харциз заглибоко шаблею черкнув.