На полу у дяконишиній хаті сиділо хлопя в одній сорочці, замурзане, не вмите и не своім голосом кричало: «ой живіт болить ! ой ! ой !»
Невисокий з себе, русявий, з ледве помітними вусами. він складався б навіть на хлопя, коли б у погляді його очей не відбивалися всі десять смертних гріхів.
Хлопя поправилось, але Иван Иванович порадив перегодить цілий рік и не везти хлопця в Ніжен в ґімназию, поки не окріпне.
Після обіду хлопя бігало само, а спочивши Иван Иванович начинав вчить ёго музиці.
Хлопя було вбране в одежу украінского покрою: широченні червоні шовкові штани; сорочка з батисту, біла наче сніг, аж вилискується, вимережані и вишиті шовком и золотом рукави; пазуха трохи розхристана …
На садовому ґанку в домі Жучихи лежить великий килим, на ёму двоє дітей: дівчинка и хлопя.
Стоїть хлопя на могилі й дивиться на всі сторони: і по цей бік село, і по той бік село, і там із-за темних садків виглядає трьохбанна церква, білою бляхою вкрита, і тут теж виглядає церква з темних садків, і теж білою бляхою вкрита.