— Ти б його в хлівець загнав та дав би йому сінця.
По дорозі вони побачили невисоку огорожу, за якою стояв дерев’яний хлівець.
На хвилинку забігла в хлівець, попрощалася й красненько подякувала гостинним козам за їхню ласку й пошкандибала до свого рідного бору.
Еней на піч забрався спати, Зарився в просо, там і ліг; А хто схотів, побрів до хати, А хто в хлівець, а хто під стіг.
— сказала Лукія : — хочби тобі тинок який, хоч би хлівець , — нічогісінько !
А тут був хлівець, маленький, либонь, на одну корову й одного коня або на дві корови.
Він вийшов, загнав у хлівець козу, швир гонув туди-таки допитливе поросятко.
Пішов у хлівець, ліг — перекидаюсь: що робить … де взять?
І зокола хата обмазана, хоч рудою глиною, та все ж рівненько; зверху полатана — не світить гнилою, дірявою оселею; з-за хати хлівець визирає, льох чорніє …