А те Хмарище було окрите гаями, справді наче хмарами.
Він і не помітив, як з мокрого кутка — з північного заходу насувалося рогате хмарище, мовби чорний-пречорний бугай.
Та заїздіть, упоравшись, у Хмарище: вдаримо, може, ще раз лихом об землю.
Вам треба радуватись, а не плакати: не в Гадяч я одвезу вас, а в Хмарище".
Да вже як привезли нас у Хмарище, тоді вразький запорожець сміється та й каже: «А ви справді думали, що я такий дурень, як яке Шраменя !