Були вони: богослов Халява, філозоф Хома Брут і ритор Тиберій Горобець.
Голий «Хома» виліз із цебрика, чкурнув у криївку, але не було кому закрити і замаскувати ззовні вхід.
Я розкажу їй завтра ввечері, коли поїде дядько Хома.
А знаю, Без цього вже не повінчає Отець Хома …
— Ідіть, ідіть, діти мої , — відповів отець Хома, теж підводячись з місця.
Хома Провора сідає навпочіпки, впершись спиною в стіну, виймає з рукава своєї сорочки сопілочку і починає в неї свистіти і після кожного свисту виводить пісню на голос.
— От і зайшли у братство та й попросили панотця прочитати над нами із Апостола, що нас породило не тіло, а живе слово боже; і от уже ми тепер рідні брати, як той Хома з ремою.
Пика, як каже Хома Григорович, мерзота над мерзотами, а проте й він не від того, щоб у гречку скакати.
ДЯДЬКО ХОМА Мама стояла коло прасувальної дошки, набирала в рот води з мідного кухлика, аж щоки у неї надувалися, а потім робила губами: пфр ! пфр ! пфр !
Та коли на дверях позаду з’являлася хоч на мить мама, дядько Хома замовкав і навіть затуляв собі шапкою обличчя, а потім ішов у закуток сарая і починав незграбно поратись біля якогось колеса чи шворня.