«Бач, як він, христопродавець, нашу віру проклинає !
— Джіованотто, подивися, хлопче, що це за дикунську песетину підсунув нам той христопродавець.
— На тобі, христопродавець, двісті злотих, їдь собі, куди їхав, та не попадайся мені удруге на очі !
Я ж тебе знаю — ти Панько з Немії, христопродавець !. .
Юнак подумав, що у такій делікатній справі варто діяти не наскоком, а поступово: якщо христопродавець насмілився так явно занепащувати козацьку душу (і не просто чиюсь чужу, а душу рідної людини !), то справа ця непроста.
— Ти мені не бреши, христопродавець … а то …
Це ж клятий єврей, нечиста істота, нащадок вбивць Христа, сам христопродавець — а обличчя світиться або як у святого, або я в Божого янгола !