Пішов навприсядки, аж іскри сипляться, а дівчина, мов метелиця, мов гонивітер, тільки спідниця та стрічки розвіваються, тільки чобітки миготять.
Цього разу вона вдяглася просто: у шкіряні чобітки та зелене вбрання для полювання.
Точніше, на чобітки, які цокали попереду або йшли назустріч.
Бабуся, звісно, не розуміла, чому Максимко не радіє новим ловким черевичкам, а все просить дозволити взутися в чобітки.
Вона вдягнулася скромно — у білий тренчкот, чорну спідницю з мереживом, а на ногах були чорні осінні чобітки з невеликими підборами від Карло Пазоліні.
Чобітки були не лише гарні й прудкі, вони ще вміли розмовляти !
— Але спробуйте пояснити, як це різні люди зуміли виробити такі однакові чобітки, на один копил, та й пошиті однаковими нитками, з однаковими підметками, однакові приліпили наклейки?
Володько слухає, як сіпає в ногах біль, і дума про чобітки не вилазить з голови.
Червоні чобітки, рясно вишита українська сорочка, на грудях разки дрібненького, мов калина, намиста.
І його чобітки завжди будуть якраз, і в прорізи сандалів не вистромляться рожеві пальці, що знову зухвало підросли …