— пригадала вимовку з дитинства, коли мене питали: «А чия то така чічка ?»
На високій полонині Розвилася чічка, Не був би я в полонині, Якби не Марічка …
І наразі прямо перед собою побачила вовчі вогники, і лагідний бабин голос проворкотів : — Не плач … не бійся … така радість … він вилупився … тепер баба може вмирати — її чічка Маргаритка має хранителя-охоронця, має заступника …
Але й з них сміється чічка, як з дурненьких баранів.
Кому ж іншому могла належати ця вітхнена чічка, кому?