Але Дмитро Іванович знав одне дошкульне місце в цього пана — його шанолюбство.
Насамперед він прагнув мати якусь вагу, впливати, грати певну роль; йому властиве було шанолюбство обдарованого, але не покликаного.
Шанолюбство — як смерть; життя підстьобує його, і воно не повинне щадити нічого.
Його шанолюбство полягало в тому, щоб зібрати в своїй крамниці все, що хоч якось пахло чи сприяло запахам.
Надія, жаль на себе, шанолюбство, ніжність, егоїстичне каяття впереміш зринали в його серці.
А ще важливіше шанолюбство і вміння зазирати вперед.
А в мене — саме шанолюбство, такий уже я чоловік.