Настя підійшла до нього зовсім-зовсім близько й понад його опу щені руки міцно обняла його, гаряче стиснула, так гаряче, що він від чув і її силу, і її розхвильоване і тремтяче молоде тіло.
Настя підійшла до вікна і довго дивилася в темноту.
Тепер після дзвінка почулася швидка хода, і за товстим — нерівним склом з’явилась людська постать.
Настя нашвидку скінчила роботу, витерла об фартух руки, вийняла лист …
Настя полегшено зітхнула: все живе, вмите нічною росою, усе жде сонця.
Не знаю, як Настя, а мені здається, що нема чого мені йти.
Довге волосся, кирпате веснянкувате обличчя, маленька й швидка, дуже мовчазна і вічно замислена.
Нарешті після ста хвилин їзди «швидка» звернула з асфальту на бічну дорогу; з-під коліс посипався гравій.