Так от: я тобі заявляю, що ти мені остогид, прокляте шмаркля, паразит !
Поголена жінка почала заводити, з її носа витекла довга шмаркля, а з рота — слина.
І ще щось: велика зелена шмаркля, сира, промережана кров’ю.
І затягнула б саму Саммі в довгу балачку з дядьком, у котрого сльози вже ручаями текли по обличчю, а з однієї ніздрі повисла шмаркля.
Навіть не помітило, як на галявині запанувала тиша — шкідників наче вітром здуло від одного здогаду, про що може домовлятися ображена «шмаркля» зі страшною босорканею.
Це єдине міркування, що спонукає мене терпіти біля себе це шмаркля: я його зневажаю за те, що хлопець такий, як є, і ненавиджу за спогади, які він пробуджує !
Великоджон вилаявся, жбурнув глек пива у вогонь і заревів, що якась зеленіша за траву шмаркля ще стане йому погрожувати.