Поки шукав навпомацки клямку, щоб вийти з темних сіней, почув, як піп промовив до попаді : — Здається, шпетний хлопчина …
Відтоді йому не раз лучалося пекти раків, так цей шпетний спогад про власну хибу мучив і переслідував його.
Може, розумів, що за зраду заплатив би життям, а може, в душі щиро бажав допомогти височанцям і заслужити собі пошану, про яку говорив оцей шпетний мольнарів помічник.
— З обличчя шпетний, та серцем шляхетний , — хвалили князя його приятелі, такі ж, як він, нелюди.
З венеціанського люстра, котре ще тремтіло по стрілянині, мене з гидливим сумнівом оглядав шпетний дідок.