Мій вузький і прямий меч лежав на вівтарі ковадла в обіймах сталевих пальців, а над ним — точніше, над штучною рукою, що стискала руків'я — висів на ланцюзі шпичастий Кобланів ґердан.
Позаду залишався коридор, у якому метався його шпичастий хвіст, падали здоровенні брили каміння, розколювалися велетенські сталактити, і дедалі глухіше лунав ґоблінський брязкіт, а полум’я з драконячої пащеки розчищало їм дорогу вперед …
Настільна лампа освітлювала тільки один бік його обличчя, чітко окреслюючи його профіль — шпичастий ніс, бородавку біля рота й важке підборіддя.
— Цей той шпичастий чемодан, якого я вчора привів , — підказав із кутка рубки Владик.
— Малий крис Семар із Малих кузні глави роду Довгих палиць Ґердана на прізвисько Шпичастий Мовчун, і ще … — Шпичастий Мовчун, кажеш , — ліниво протягнув я.
Шпичастий кінець вузької довгої коси, немов наїжаченої дрібноліссям, сходив нанівець там, де з' єднувались дві річки.
На його плечі лежав Шпичастий Мовчун — важка булава-ґердан.
Викупаний Коблан у фартуху майстра-устада з Небесним Молотом на кишені й Ґердан Шпичастий Мовчун, начищений і серйозний, підійшли до ковадла.