За ним поважно суне пані Криштофова в теплому пальті, потім Гонзик Тужима, двоє військових і водій.
На щастя, довго чекати не довелося: до мене підкотив автомобіль, і водій відчинив дверцята.
Проте ніхто не зупинявся, жоден водій не захотів підкинути і його, і поки Бен сумно брів передмістям маленького містечка, йому на очі почали потрапляти перші ознаки смерті і нещастя.
Водій загальмував біля наступного телефонного стовпа, помальованого білими смугами.
Його пригоди почалися біля кондитерського магазину, де водій купував цукерки, а Федя охороняв свій цінний вантаж.
Водій ледве підняв голову і побачив, що поліціянт сів на його місце і помчав уперед.
Проте командир і старший штурман приблизно визначили район, у якому міг бути човен.
Та й водій був чи не той самий — великі вуха, міцна потилиця, чорна шкіряна куртка.
Водій усміхається, я теж йому всміхаюся, він каже: