Славко почув щось таке, що зовсім не стосувалося їхньої розмови з спрутом.
В цій рішучості найстарішого з живих Форсайтів було щось дивовижне.
Ось один молодик різко і енергійно вимовляє цей іменник, щоб висловити щось, про що вони попервах говорили, своє найганебніше заперечення.
Він злякався: а раптом той дізнався щось таке важливе, що перестав через це вважати себе Писарем Західних Воріт.
Мабуть, щось сталося з очима: контури приладів переді мною розпливалися.
Панство збирається: мабуть, затіває щось нове …
Він ще щось торохтів і був зовсім не тією людиною, якою я його бачив на вулиці.
Він запитально їй всміхнувся і запропонував поговорити про щось інше.
Тоді вони обидві побачили мене й замовкли; я щось запитав і пішов.
Він завжди мусив осте рігатися, коли брав щось у свої дужі, широкі долоні, а тут уже міг замахнутися собі на втіху.