Налякався молодий панич, і каже : — В мого тата є золота яблунька, а цей пташок щоночі обриває одне яблучко, і мене мій тато послав, аби я цього пташка приніс.
— запропонувала Яблунька, але вдова й надалі воліла залишатися на самоті.
Ах, як же це він забув, що за тридцять літ будь-яка яблунька постаріє …
Аж ось і криниця з цілющою та живущою водою, і біля неї росте яблунька з молодими яблуками.
Маленька яблунька, де наприкінці літа визрівали гіркуваті райські яблучка, не витримала нападу — гілка тріснула, й Султана гепнулась у сніг.
Тлом служила розквітла яблунька, і її квіт заплутався у волоссі двох друзів.
Велика яблунька лежала поміж двома абрикосами, безкорінна, квітуча.
Яблунька нахвалитись не могла тим, як змінилася на краще Терру і яка впевнена була її хода.
Ото йде та йде дуже великим лісом, коли стоїть яблунька, така зарощена бур’яном, що й не видно її, та й каже: