— Сама людина й керує , — вихопився сердито з відповіддю Бездомний на це, ніде правди діти, не дуже ясне запитання.
І я безсильний, хорий, і утома, Мов млинове каміння, тисне грудь , — Бездомний — я бажав би бути дома, В теплі бажав би, в щасті відітхнуть.
Біля підніжжя обеліска на сходах в недоладній озі дрімав який бездомний п’яниця.
З чужої волі, спійманий в степу, бездомний, але не вільний …
Тебе кидали з даху у темний світ — і сонячний, і зоряний, І ти літав, бездомний, неозорами.
Та не звиклі до ходи ноги швидко стомилися, валіза відтягувала руку, нові черевички нестерпно тиснули … а тут де взявся худий бездомний собака …
Рюхін, чомусь пошепки, почав розповідати, що накоїв Бездомний.
Не знаю, чому так виходить, але я, бездомний степовий вовк, самітник і ненависник дрібноміщанського світу, завжди наймаю собі помешкання в таких будинках.