Є теж мала срібна зіронька, особлива і маґічна, якось так пан Учень каже.
Коли він переступив поріг, зіронька потьмяніла знову; але Неля взяла його за руку і провела до порогу, і там повернулася лицем і подивилася на нього.
А церква, наче зіронька в небі, сяє-сяє в гущавині.
Вони лиш питаються — «а де ж ти зіронька ясна, сподівана бажана воля ?»
Ой зіронька зійшла, усе поле й освітила, А дівчина вийшла, козаченька та й звеселила … Співав і слухав серцем чуже палке кохання, виповнювався його жагою, вірністю і чимось, ще не збагненим, тим, що дало їй вічність.
Тоді він почав співати, високо та чисто, дивними словами які він видавалося знав напам’ять; і в той момент зіронька випала йому з рота і він злапав її розкритою долонею.
Де ділась сила і краса, де ділись мрії і бажання, погасла зіронька остання, темрява і могила.
Не дуже думаючи, він плеснув своєю долонею об голову, і так зіронька зосталася посередині чола, і він носив її потім багато років.
Я сказав тобі що зіронька походить з Феєкраю; і я сказав тобі, що вона потрапила до коваля.
Неподалік, зліва од нього, мерехтіла весела зіронька.