«Зараз надворі зима , — думала ялинка , — земля тверда і вкрита снігом, люди не можуть мене тепер посадити.
Це була не німецька ялинка, а гільце, неодмінна прикраса весільного столу в українців.
Тут усі рвонули назовні - зайнявся сервант , — і останнє, що мені вдалося було побачити, вибігаючи за всіма з дому — як падала в полум’я так і не прибрана ялинка із самотньою маківкою вгорі.
Таке щемке і загадкове щось, немов ялинка десь на дні печалі, на вулиці дитячій блимне світлом так різнокольорово з різних вікон.
Хіба не тут її перші досліди налилися теплим соком і закрасувались плодами, наче новорічна ялинка?
«Сан-Матео», весь ілюмінований, немов різдвяна ялинка, і з тарілкою радіолокатора, що оберталась над капітанським містком, теж зник, але за течією, тож тепер капітан міг кричати зі свого містка що завгодно, не привертаючи нічиєї уваги.
Бортмеханік і Ялинка — єдині, кого можна взяти на «Орел».
Ялинка тягла під руку на естраду Алкада, всього червоного, з якимсь папірцем у руці.
Тільки ялинка мовчала й думала: «А про мене забули?