Але з кожним кроком до річки сінний дух відступав перед п’янкою повінню ще денного тепла і тривожної водяної вільгості, од якої глибше дихалось і кортіло бігти, брикатись, іржати.
А чому ж нам не іржати, не вити, не свистіти, коли нашої панни немає !
Вона попросить покататись верхи, і ти посадиш її; тоді я почну хвицатися й іржати, вона злякається, а ти їй скажеш, що досі я не катав жінок, і що варто сісти верхи тобі, як ти мене укоськаєш.
Воно намагалося іржати так голосно й нестримно, як великі коні, але в нього виходило тихе, смішне іржання, майже нечутне.
Сам жебрак був відомий ще й тим, що вмів наслідувати пісні птахів, а вже особливо іржання коней: вмів так іржати, що коні відгукувались на його іржання, й собі іржали, форкали …
Коні почали ковзатися, падати, іржати, стяги враз змішалися, розтягнулися, розповзлися.
— Чого можуть іржати молоді чоловіки , — я вас запитую.
— А те, що розсмикають вони тебе один туди, а другий туди, а третій упреться на місці, а четвертий стане іржати, а ті почнуть кусатися …
Досить було чужому підійти до них, як вони починали тривожно іржати і втікали.