Матвій звернувся до присутніх : — Шановна громадо, дорога родино, запрошуємо вас розділити трапезу і пом’янути покійного.
У п’ятницю я вирішив написати Мар’яні листа і вже навіть вивів на папері «Дорога Мар’яно !», як вона зателефонувала мені на роботу.
Той, кого ведуть на страту гарною місцевістю, думає не про квіти, що осміхаються йому обабіч дороги, а про сокиру та колоду, про страшний удар, що трощить кістки й жили, та про могилу, куди його приведе ця дорога.
Тому, ми прийшли до того висновку, щоб пристати на цю амністію, бо вже сила наша не та і світить нам тільки одна дорога — до могили , — похмуро, розглядаючи відсутнім поглядом щось за вікном, проговорив отаман.
На одному — дорога і дерево, на другому — узлісся.
У дальшій розмові він почав висловлюватись дедалі ясніше, не звертаючи уваги на мою присутність, немовби я не був живий : — Не хвилюйся, дорога Харито, скоро побачиш усіх цих ворогів в заковах.
Мощена бруківкою дорога на його території пролягала повз рундуки, над якими плив неприємний запах ацетиленових світильників, а по ній снували юрби людей, невідомо звідки прибулих.
Перша дорога, праворуч, буде на Тернівщину, а друга — далі, на Шенгеріївку.
Ніч була не дуже холодна; розбита дорога трохи підмерзла, йти було добре.
— Якщо з нею щось станеться, твоя дорога обірветься.