Вадимові знов мимоволі жалько стало цього замученого самим собою чоловічка.
— Не так себе жалько, як їх, моїх діток: що одне не спить — мамо, каже, не можу, друге не спить, плаче у подушку тихо, третя Любуня, як тінь, біля мене всю ніч вистоює …
Саламандра стояла, гордовито-жалько випнувши груди й злими очима поглядаючи на пані.
— Д'авайте вогонь розкладемо , — сказав Обора , — бо жалько на вас дивицця.
Дуже жалько, дуже жалько, що у вас не виставляють на театрі «Дні Турбіних» — я бачила в Москві.
Вадимові раптом стало жалько цю безглузду, пошарпану людину з якимсь переломаним лицем.
І взагалі вони всі такі нещасні, мізерні, що просто часом до сліз жалько їх.
Хлопця жалько … Жалько Ройка, кажу, але Карпові вже зусюди тицяють: навіщо витурив, мовляв, Варана, кого тепер знайдеш ґвинтарю в підмайстри … Зажди, може, й повернешся скоро … Мати ж як зрадіє …
Вона вже не сміялась, а якось болісно, жалько кривила губи в усмішку й все більше та більше розхлюпувала горілку дрижачою рукою.
І так мені його ото жалько, так жалько, бо він добрий чоловік, щоправда, часом трохи кричав, але бив не часто, а я коло нього розбиваюсь і годжу йому, як болячці.