А єгиптяни на тваринах тямляться, подумав Боримисл, та коли переступив поріг стайні, Батура гукнув услід йому й підійшов сам : — Для чого не хочеш подбати про жупанича?
Батура-дереводіл тим часом жив у передмісті Вишгороду.
А Батура ж був йому тестем і дідом його двох синів … Боримисл поновлював у пам’яті кожне слово тестя, кожен його погляд, і на серці ще дужче хололо.
Тепер, умившись і попоївши, Батура лежав на м’якім ведмедні підвіконного ослону й думав нелегку думку.
— Віщий , — мовив Батура опісля недовгого роздуму , — ми з жоною запрошуємо вас до нашої оселі.
Інших дітей Батура не мав, звелися ще малими, й за Десанкою давалась уся волость понад обома берегами Случі аж до земель горинського пана Позвізда.
Аж заплакав Батура, хоч завжди твердого норову був.
Батура добре знав Перунича і розумів, що марно умовляти його.
Ставко Позвіздич, і досі стоячи коло входу, важко зітхнув : — Батура … вмер.
Мав з собою Батура окраєць хліба, тож і хотів віддати його сліпцеві, а потім й запросити повечеряти, та раптом застиг на місці.