Коли ж доводилося побороться За любу справу з бевзем тупоумним Чи бюрократом (є ще цей бур’ян!), — Він був мов кремінь — і перемагав.
— - Бевзь повів перед Христофоровим носом своїм кулачиськом.
Неподалік від головпошти прогулювався Бевзь власною персоною.
Вони вже майже добігли до околиці, коли раптом дорогу їм заступив Бевзь !
— - Між іншим , — звернувся Бевзь до Васька, який все ще тримав заступ у руках
Таким вовкулакою Бевзь зробився лише рік тому, а чому — не міг ніхто пояснити.
Бевзь покрутив монетки, вдав, що пробує їх на зуб, тоді сховав у кишеню й тяжко зітхнув:
Бевзь справді народжений до людинолюбства й дружби, народжений слухати й робити все чесне.
Річ у тім, що його ось уже місяць переслідував здоровило-восьмикласник на прізвисько Бевзь.
Бевзь був не по літах високий, вищий на дві голови за Тюлькіна, мав довжелезні, наче в мавпи, руки, на яких буграми проступали м’язи.
Ясно, що тут діяли здоровила, бо навіть Бевзь, при всій своїй силі, не виважив би на плечі мішок цукру, та й не пішов би він на такий злочин.
Потоцький вихопив свою шаблю, кинувся до знетямленого пана підстарости, схопив його за один вус, відсік шаблею, кинув йому в лице, закричав : — Бевзь !. .